Твердішають в пальцях суглоби повільно,
хоч тоншають жили в зап’ясті щодня,
та я відчуваю: у нас є щось спільне
з вербою, що зростом усіх обганя. І слів не знаходжу, щоб шлях привітати,
щоб пороху все розповісти про час,
щоб лезом долоні граніт розпечатать
і виявить спільність, що зріднює нас. Аякже. Усе пересноване часом.
Єднальні волокна все в’яжуть в одне,
щоб кров у тобі на смолу запеклася,
коли хтось зап’ястя вербі розітне.