Сирітство простору,
в якому ворон кряче,
ділилось гострими
крильми навпіл, неначе
від того додавалося тепла
усій землі, де сутінь залягла,
змаливши все,
розмивши обрис лісу,
сховавши всіх за снігову завісу,
що тільки й чуть, як кличе птах небесний
свою луну, весняну мить воскреслу.
І я йому у відповідь кричу,
що слідкома
за подихом лечу!