Виводить місяць сині тіні
на шир, торовану удаль,
а довкіл тебе білопінно
ласкавиться лунка вода.
Присвячуєш живкому плину
свою тривогу і тепло,
лягають хвилі полохливі,
як павутини на стебло.
Каблучка місяця черлена,
маліючи, на перст лягла,
а під долонями у мене
цвіла дурманно бугила.
Пустившись берега, щосили
ламав я мури водяні
і сам незчувся, як на хвилі
від тебе геть віддаленів.
Погамувавши вперті руки,
віддавсь, мов тріска, на прибій
і потайки перлину муки
дбайливо пестив у собі.