Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Передосіннє

Щербиться, лункішає капіж, прояснена просвічує калина, і що не крапля — пада срібний гріш, і що не слово — з гілки ягодина... Дозріло все, наповнилось ущерть, вода в губах ледь-ледве не схлюпнеться... Завершується літа круговерть, ось-ось і холод біло усміхнеться. Твердіша, в бильця вглибившись, рука, стиска промиті часом волокнини, в суглобах цвяхів млявість виника, підступна цвіль промацує щілини. А дощ іде, проціджений, прямий, дуднить нудотно змилена покрівля... Ще день, ще два, і сизий птах зими натрусить в ноги лагідного пір’я.