Павло Мовчан - З двох боків (“Затримуйте зором прозорість повітря...”)
Затримуйте зором прозорість повітря і прозелень крони:
примарна тривалість ошукує нас,
в природі немає, немає повторень,
все суще на світі, геть все видозмінює час.
Кохана, чому твої пучки зів’яли,
незгарбляться руки і погляд порідшав — чому?
І видихавсь голос — у ньому все більше печалі,
його лише погуком я перейму.
Затримую слухом любові тонку павутину,
вдивляюсь у очі — і бачу, як небо в воді,
жарину хмарини, де зріє в тугій серцевині
дрібна насінина не згаслих і досі надій.
І світло рожеве спотворює відстань між нами,
усе навпаки, перевернуто ниць:
стоять безкорінно двокронні дерева рядами,
над нами й під нами летить віддзеркалення птиць.
А ми де, а ми? Повітряним шаром
між небом і небом удвох стоїмо.
І свічка з двох боків горить, аби згарок
лишився єднати двобічний димок.