Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - В зоомагазині

Майстер опудал, облудал пташиних, втиснувши в очі дві горошини, ти підіймаєш крила на кпини, їх підпираючи на патичини. В птичому царстві застиглого лету що ти відтворюєш — власні прикмети? Власні жадання втілюєш в пір’я, множачи, збільшуєш лахмів скарбів’я: кані, куріпки, крячки, синиці, небо збідніле — страчені птиці... Вилущив з пір’я душі крилаті: форма спустошена, суть — дуплувата. Слово всихає в кожному йменні, в кожному горлі — звуки священні, втрачено з небом птичі сполуки, рух ув’язнили пожадливі руки. Прагнув привласнити простір в очницях — в формі увічнив спустошені птиці, в слово ввібгав, але літери блякнуть, сходять, зникають лету ознаки... Вільному — воля, тобі ж — владування, не присмолити до стелі літання, не розімкнути свого кружеляння. З крапки у небі лет розпочався, крапкою канув у позачасся. Крапка — шротинка, куля — краплинка, лине все далі душі порошинка... В майстра опудал нова морока: як присмолити танучі роки? Сохне підошва, трухне підлога, меншає відстань від ніг до порога. Збільшилось пір’я — білі замети, в кожнім опудалі — смерті прикмети... Вікна всі — навстіж, долу — полиці: падають, падають влучені птиці; грузнеш по горло, тонучи в пір’ї, чути: регоче сова в надвечір’ї...