Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Бути метеликом

Огорне тишею, обпеленає снігом, до нитки сивої прив’яже — хилитайсь. Допоки кокона дощу ласкавий ніготь не доторкнеться лагідно до нас. І скресла пам’ять пригадає квітку, розмлоєну, глибоку, мовчазну, і ймення викличе своїх надійних свідків, щоб визначити часу глибину. Пробуджене єство твоє крилате полишить оболонку снігову, аби усоте лет свій започати і довершить орбіту кругову. Понаджений і кольором, і пахом і скуштувавши солодість утіх, захочеш і собі зрівнятись з птахом, що залітає далі й вище всіх. Але тонкі твої квітчасті крила — з них обшугались розсипи перги, і проломить повітря затверділе тобі забракне простору й снаги... Та знову холод тишею огорне, запеленає серце сповиттям, чекай терпляче нових перетворень заради злетів літнього життя. Проте орбіта меншає щоразу, все нижче й нижче крила при землі, все глибше входить в оболонку пазур, все більше здряпин знати на крилі.