Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Здобутки

Весняна тонкість фарб — березова намітка сполохано тремтить, бо вітер продува, і в душу зазира жовтавим оком квітка, і щулиться до щік ласкавенька трава. На біле сповиття нав’ється ще зелене, круглішим станеш ти, неначе шовкопряд, хай в затишку дріма твоя душа злиденна, допоки тче нитки розвеснянілий сад. Ні затяжні дощі, ні в’їдлива сльотиця не збудять, не сягнуть, не візьмуть за живе — вітри гойдають сад, і солодко їй сниться — хить-хить та все хить-хить — хитальна хитавиця. І клопоти, і біль — усе її мина, і час, як по льоду, збіга-тече водиця, та рве крута вода під кригою до дна. Вона зриває лід, мов лушпи і загати, і з’єднує всуціль поділене життя, вона той ковтюшок хитальний розпечата — і знайдеш пустку в ній, і трухле сповиття... Навіщо ж стільки літ пейзажі всі ці множив, і кожен волосок на шпульку все снував? Аби той капшучок знайти колись порожнім, в який ти не складав, а тільки викрадав.