Пархоме! В щасті не брикай!
В нудьзі притьмом не лізь до неба!
Людей питай, свій розум май!
Як не мудруй, – а вмерти треба!
Чи коротаєш вік в журбі,
Чи то, за поставцем горілки,
В шинку нарізують тобі
Цимбали, кобзи і сопілки;
Чи п’яний під тином хропеш,
Чи до господи лізеш рачки
І жінку макогоном б’єш,
Чи сам товчешся навкулачки:
Ори і засівай лани,
Коси широкі перелоги,
І грошики за баштани
Лупи, – та все одкинеш ноги!
Покинеш все: стіжки й скирти,
Всі ласощі: паслін, цибулю;
Загарба інший все – а ти
З’їси за гірку працю дулю!..
Чи соцьким батько твій в селі,
Чи сам на панщині працює, –
А смерть зрівняє всіх в землі:
Ні з ким, скажена, не жартує!..
«Чи чіт, чи лишка?..» – загука.
Ти крикнеш: «Чіт!..» – «Ба, брешеш, сину!» –
Озветься паплюга з кутка –
Та й зцупить з печі в домовину!