Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Арлекін

Так далеко гра від життя, ой далеко, що не ствердить небо землею, а землю небом. Порожнеча, що всіх єднала, зсукалась у нитку, від мандрівки — ні зиску, ні збитку: шва розшилася — ледве тримаються руки, голова підмізинна нездала на штуки, похилилась, бо їй не збагнуть ні вертепних ходів, ні спонуки, ані гри одноосібної суть. В довгу скриню зануряться очі, сміх потрісканий вткнеться в сукно, сон той самий все сниться пророчо: міль, а з скроні тече порохно.