Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Меч та шолом

Нахилитались під вікном березові сережки — збіга по стовбуру вапно, і білить до-овгу стежку. Її не перечорнить тінь, не перекреслять води — над нею стріли золоті летять дощем зі сходу. І їдуть коні по вікні, по роговиці ока, шаблюки тануть крижані, зливаючись в потоки. Та помах кліпки все зітре і все переінакшить: береза вийде наперед, мов панцир черепаший, — ввіткнуться стріли дощові, і в крижанім шоломі так стане тісно голові, як в мертвому — живому. І спис легкий, як волосок, не по руці — шаблюка, кольчуга зшита з копійок, кінь не ірже, а стука... О стежко, втоптана давно, важка на узвороті, вже світ побілений вапном, вапно в очах і в роті. І лиш на дотик чути світ: ось меч — метал гарячий, а під шоломом тане лід, і пам’ять змито плачем.