Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Читаючи «Божественну комедію» Данте Аліґ’єрі

Сплелись слова — було словозмішання, у плутанині вичахнув і зміст. А перша літера в абетці — вже остання, господарем непроханий став гість. І день розсипавсь, даль розшарувалась, і води на волокна розповзлись, і вигуки, як тиглі для металу; в них олово і бронза налились. Заповнились пропалини повітря то глиною, то димом, то піском, і дерево, блукаючи сирітно, ходило з тінню, наче з патичком. Дверима став будинок до смеркання, заплющивши очиці-сліпаки, а в ньому дохиляли по останній краплині оцту з чарок пияки. А в центрі пекла за столом господар, сидів владично з келихом в руці, у нього з губ зривались всім на подив не звуки, не слова, а пухирці. Цідилася крізь вікна синя сутінь, фарбуючи обличчя мовчазні, зливались знеосіблені присутні, існуючи множинно в однині. І раптом протяг двері розпанахав, і крізь розбиту шибку у вікні тіла присутніх, начебто комахи, закружеляли, зникли вдалині. І слідкома летіли, мов лушпини, слова полузані і звуки-дрібняки, і западались в чорну горловину, де все мішалось: землі та віки.. Вивітрюється зір: піщинка по піщинці, в заглибинах очниць зав’язується ніч, і спорскує луна по чорній волосинці краплинами смоли у глибину сторіч: — Еге-ге-гей! — ніхто не озоветься тремтячим голоском чи сміхом молодим, з роззявини землі проклюнеться джерельце, і звуків пухирці піднімуться з води. Безодголоса твердь, байдужа до волання, — її не пройме крик, ані новітня вість, і тільки пустота луною на мовчання та шерхом сторінок на поклик відповість. Пощо мені той рай? Тремтіння чую в пальцях... Вогонь легень повітря перетопив на скло. І видихавсь, мов спирт, весь голос у горлянці: не викаже того, що десь, колись було. ... Любові гіркота і солодь полуниці, відпочиванські дні і муки престрашні. Метеликом душа, насаджена на шпицю, — мов флюгер, — кружеля в шкляній височині. Пухирчиками в склі застигло Данта слово, і, наче в зільнику засушений листок, у товщах скла відбивсь той образ загадковий, та капає смола, і тоншає льодок.