Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - З ночі в день і навпаки...

З’ява свавільна, нічна, самородна, нащо щоночі приходиш у сон, ще полишаєш у грудях холодних крицю чи танучу кригу на схрон? І, закувавши мене у кольчугу, голову втисла в іржавий шолом — знати червоні кільця та смуги, і поясок перекреслив чоло... Інше життя проживаю щоночі: сон стає дійсністю, здійснене — сном. Що відбулось — стає снивом пророчим, а що наснилось — те сталось давно. Мов перекинувсь униз головою ти в цьому світі, а світ у тобі, і повертаюсь щоночі із бою, щоб пережити вже бачений бій. Шрамами списані щоки та груди, губи розтяті, роздвоївсь язик: яв мені каже, що сніг вночі буде, в сон забріда незнайомий різник; променем гострим висвітив житло, і по очах сіконувши, потух... Вранці збудився, стискаючи бритву, і червоніє на грудях фартух... А на долівці жодної цятки — з стрілок будильних скрапує час; тихо шепоче хтось: — Груди на згадку швидше розкрай, доки промінь не згас.