Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - В передчутті весни

Ліс знеосіблений, відсирівши, розмивсь оскорбною пітьмавістю по сизім, і небо краплею провисло журно вниз, щоб засвітився зміст у вічній книзі. Я краплю дощову губами зняв з морозами гартованої гілки і пережив нову сторінку дня, збираючи по літерах, мов бджілка нектар життєвий — крихітки знання: і не зрадів, а смутком перейнявсь, не відокремивсь — розчинивсь у лісі, і ніби корінь вглибився у час, хоч туго розростались в цім замісі: грузькі сніги, а краплі дощові обтяжисті — перекосили плечі; і рвуться, рвуться нитки сирові, а краплі, наче крапки в кінці речень, такі місткі, осяжисті, змістовні, що в них весь світ поволі увійшов. О ягоди небесні, світоповні — отвердли ви, мов закипіла кров... По ягоді з повітряного грона викрапується піднебесний сік, і тане в роті, здрібнений, солоний, останній сніг, що на вітрах прогірк. А видовжені пучки чують весну: від ніжності наключується брость, о тільки б краплю злагоди — воскресне усе, що снігом в серці затяглось.