Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Зупинка

Вже дихають вирієм крила лелечі, і тінь прохолоди все довше лежить у тебе в ногах. І згинаються плечі, так наче поважчала неба блакить. В сусідськім дворі відбуяло весілля: спориш весь затоптано, вибитий тік, і жовтий листочок, немов на похмілля, кружляє, танцює востаннє за вік. О часе біжучий, на хвилю спіткнися, незримий годинник у серці спини... На що сподіватись деревам чи листю? Що коло почнеться нове із весни? Та півнячий глас полум’яно-окличний немов запевняє: все буде як слід. Щомиті вода прибуває кринична і міниться в барвах золочений світ. З-за хмари лляної прорізався промінь, ріденьку траву аж до дна просвітив, і тінь твоя в землю вросла, наче корінь, та час хилитнув: ну хутчій відпусти!