Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Біля братської могили

Незримо, але чітко мінився хмари профіль. В проміжках між дощами спалахували кохви і, висвітливши сутінь, заціпеніли в страсі, бо, як і ти, уздріли провали чорні в часі. З тих непомітних щілин тягло липкою цвіллю і листя вибивалось несправжнє, побіліле... І чувся плач: «Синочку, гіркий мій полиночку, чого ж ростеш далеко ти на чужім горбочку? » Щоб зір не провалився, я притулив долоні — на пучках і на листях окалини солоні. То парафін із хмари? Чи захололе світло? У чорному проваллі полин цвіте сирітно. Долоні піднімаю, щоб затулити отвір в проламаному часі, та голос б’є скорботний: «Ой не впаде ж соненько на твою головоньку... Ой прийди хоч дощиком та й до свого домоньку...