Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Шовки

Летять шумкі шовки, щоб лагідно сповити попалені горбки, пощерблене чоло. І пензель золотий відновлює на плитах затерті імена і вибите число. Та падає листок і закрива століття,— утворений провал їх миттю поглина. І промінь, наче перст, пронозить верховіття, і кам’яні карби промацує до дна. Зусилля твоїх рук чогось на світі варті? Де камінь родовий, де пращурів віки? Щоб визначить чіткіш рельєфну смерті карту — летять із краю в край золочені шовки... Ось Мовчанівський гай, там — Воронів криничка, тут — терен, свербивус, там — вибалок, ситняк. Ледь виступає зміст, як на траві росичка, крізь сповиття шовків пробивсь кілка гостряк. Щоб пам’ять закріпить, повторюєш щомиті: — Життя, життя, життя, життя, життя, життя...— Але не знаєш ти, що губи вже сповиті: шумкі шовки летять... летять, летять, летять...