Туман, наче спогад про воду високу,
здійнявсь вище гаю, село затопив:
і тонуть відвільглі і звуки, і кроки,
і перепел спраглий туману напивсь. Виходять зі стін, мов роздвоєні, тіні,
і бризкають в очі росою вони;
І в ніч переходить година вечірня,
і зірка спалахує світлом сумним. То, може, вікно засвітилось летюче
чи іскра у небо з багаття знялась?
Донизу я глянув з високої кручі,—
ось тут за півхвилі обрушився час. І все, що позаду, те тоне в тумані,
а поруч — рухлива безодня німа,
і шпилечка світла, прорізавшись, в’яне,
хоч погляд погаслий вона підійма.