Над водою вогняною
тонко стелиться туман,
кружеляє над тобою
лист торішній, як гавран.
Позолотою шурхоче,
теплу хвилю наганя,
залетіти в очі хоче,
щоб розвіять фарби дня.
Я віддмухую від себе,
відганяю його пріч,
та, немов сучок у небі
вищербивсь, струмує ніч:
луг залито чорнотою,
і оббризкано хати,
вікна фарбою густою
налились до сліпоти.
Залітають в них роями
чи то ластівки, чи сни...
Випливає з річки камінь
на поверхню з глибини —
зяє в нуртах чорний отвір,
наче вибитий сучок,—
з нього духом б’є болотним,
джерелує ночі змрок...
І у тебе дірка в грудях —
з неї вихлина тепло.
І летить наскрізно зірка,
шелестить сухим крилом.