Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Над полем шепотінь, над полем шелестінь...

Над полем шепотінь, над полем шелестінь спрозорене крило поволі лебедіє. Чим далі йдеш на схід, тим довша стає тінь, і золоте литво поволі мелють вії. Хустина пролетить, і світло спалахне то яблучним вином, то повною росою, сухий ручай коси вогнем торкне мене — і голова жахтить, мов камінь на осонні... Тріпочеться листок зів’ялий у губах, і пестять пух кульбаб долоні голубині. З проміжку твого «я» вихитується птах, виборсується геть, змалілий, із росини. І хутко висиха блакитна глибина, а голуби розкрить не можуть крила сині. І, випавши з роси — камінчиком зерна, пускаєш коси в дим, печешся, як жарина. І, подих вийнявши, у відчай плавиш сміх, полуцвітки зіниць зав’язані насінням: і скрикнеш немовлям — назад нема доріг; оманливі поля, безмежне шелестіння.