Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Відлучена іменням та бажанням...

Відлучена іменням та бажанням бути іншою, чужою — від самої себе. Але в кутках свого єства лише себе й знаходиш і озираєшся, чи не впізнають інші. Ой ця налицина... Щоденне її наповнення м’язами слуху і медом зору, а голосом удаваним — рот мідяний: «л» — наче клей на язиці, а каблучкове «о» — то м’ята карамелькова: «оло»... О, ліпше покликай мене без імені або єдиним зойком — я озирнуся, обізвуся яблуком чи хилитанням пагонів... А зараз чую очі, так ніби лантух борошна завдали на плечі; несу і чую струмуючий липучий холод по жолобкові спини... Минуле не за плечима? А поруч — хмарою духу, а вся стерня — то сито протягів, крізь кожну соломинку — вітер: з судин видмухує останню крейду... І зауважуєш! Хлопчина у полотняних штанях лупить вербову кору — аби добути з гілки весняний свист, щоб покликать тебе без імені і без життя чужого. Бо за твоїм обличчям Мальвіна ще не сховалася... а світить весняна бростка...