Сніг випав уночі, закравшись, наче злодій,
в позеленілий степ, в травневу глибину,
і викрав зелен-цвіт, і доторком холодним
вмить перекинув світ, мов камінь вгору сподом,
оглянувши кругом, у воду зазирнув.
І часу течію змінив у вік зворотний,
щоб повернути те, що кожен вже прожив:
одним — щасливі дні, а іншим — дні скорботні,
одним — густі меди, а іншим — сіль крижин.
І хтось уже радів, а хтось невтішно плакав,
хтось сніг згортав із пліч, хтось —
товще нагортав,
у кожного була своя помірна дяка:
той вороття хвалив, а інший проклинав.
Лише на один день час повернувсь в минуле:
комусь на чийсь загин повторний, а комусь
на солодість зачать, на вихмільне проснулля,
на розпач, на любов, на учту й хліба кус.
Було те вороття лиш на єдину днину,
яким нема числа, коли пливуть назад;
мов кинув хтось піску у світову машину:
такий почався скрип, такий відчувся шат.
Сніг у березні