Облесливі і велемовні,
не промовляють — шовк прядуть,
вуста-меди, вуста-гріховні,
їм бджоли мед свій віддають.
Не обійти, не розминутись,
коли почую мови шовк,
і шелестить шовками сутінь,
і шиється шовками крок.
Ти — солодощі й пожадання,
ти — плесо, біле від лілей,
стільник, защедрений коханням,
нестерпне світло для очей...
Яким би не ішов я шляхом,
якою б думкою не йшов,
ім’я твоє любистком пахне,
а душу пеленає шовк.