Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Залізною брамою брязнуло місто...

Залізною брамою брязнуло місто, і простір у очі зайшов, наче дим... Спахає з-під повсті травичка гоїсто, та смутки за втраченим вигоїть чим? І бачиш крізь сльози розмите узлісся, мов патьоки крейди на чорній стіні. Позаду ж не брама — залізна завіса. А що там? — не видно, не чути мені... Не чути пліток, не видати і зради, забуто образу, і стлумлено гнів... Не треба назад — і нічого не згадуй, минулось безсоння, забулися дні... Так ніби й немає за чим жалкувати, та дні хоч ніякі, та жаль мені їх, бо не відшкодуєш нічим свої втрати: ні вірністю інших, ні щирістю всіх... Бо з відстані й прикрість приємною стала, і правдою стала відверта брехня... Позаду почув скреготання металу, неначе хтось браму важку відчиняв: поглянув назад — стіна передмістя, в повітрі ледь зримі прозорі рубці, і спис, що у мене націлений вістрям, затиснутий міцно в жіночій руці.