Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Світ розчинивсь — пропасниця б’є тіло...

С. СеменовійСвіт розчинивсь — пропасниця б’є тіло, так наче цвях висмикують з п’яти, і розповите поле почорніле повільнить крок: не квапсь — куди іти? Та як же світ без мене заплощинний? Без мене люди, дерева сумні? І далечінь журливо-журавлина велить, іти не дляючись мені... Сирітство світу чую, чую тління... Кладу за пазуху посічені листки... Збирання зору є моїм ходінням, триванням, затисканням в кулаки всього, що розпадається та гине, втрачаючи окремішність облич... О пагубо! Не ти першопричина! Не закрадайся в голос і не клич! І вивітрись з очей, і вийди з тіла, з листка, з сучка, з пониклої трави, і не світися в балці снігом білим, не прикидайся, що струмок живий... Та кольором фарбуються рожевим і поле, і березовий гайок, і простягають пагілля дерева, щоб повернув воскреслий їм листок. І всі скарби у тілі, мов заскалки, і смиче їх обценьками земля, та мушу йти, бо простору так жалко, ще й смуток покликає іздаля...