Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - До зірки

До неба я очі підвів, зірчину-мачину набачив; промінчик, як волос, дзвенів, і звук лоскотався гарячий. Вечірня печаль ув очах мінилась, мов небо, рожево. І простір розлого звучав над снігом, над полем сталевим. — Земличенько, земленько, зем... струмуєш у голосі, слові, кропились небесним вогнем розломи твої кольорові... Викрешує іскру рискаль з морозу, з холодної брили, — ховаю, ховаю печаль у душу, під крила, під крила. Занурююсь подихом вглиб, очима в’яжуся до зірки. Не гасни, не зменшуйсь... коли б світлиночка та не прогіркла. Бо тільки надія трима і руха в життєвому полі... Немає світлинки — нема і просвітку в долі... Гори, моя зірко, гори, пронозь волосиною світла всі чорні мої кольори, пронизуй і час аж до літа. Не рвися, не рвися, не рвись, моя золота павутино, підноситься погляд увись до тебе, зірчино, кровино...