Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Щільність

Довільним кольором зелено поля похилі узялися; не тішився, бо довкіл мене була земля, підшита лисом. Вона прозоро парувала, хоч у ярках сніги таїла. А ти в повітрі віддзеркаливсь березяно обличчям білим. Тепло циганськими губами торкалося щоки зрадливо... Весна підшита холодами і смушком пірчастої зливи... Хоч з соняшника сніг обсипавсь, а в стільниках розтала крига, та слух був повен гострих скрипів і протяг душу ще торигав. Розполовинений чуттями, і радість смутками підшита... На полі бачу — білі плями, яких нічим не зачорнити: вони виходять з мого зору, мов первоцвіти із рахману, але оголюється корінь — зелене твердне, біле ж в’яне. І тільки жайвір до блакиті підносить зір твій — надивляйся! Блакить безмежністю підшита, а ти підшитий вічним часом... То й переймаєшся до всього вмирущого лиш спожалінням. Від шляху відриваєш ноги і чуєш, як тріщить коріння.