Зрожевлений простір в прозори дерев
провалювавсь світлом, і тишу горбатив,
і пильно вдивлявся у очі джерел,
і сніг порошив, аби їх запечатать... Незрушений лід, наче кість, цепенів,
у сніг западалися села далекі,
і стовп вогняний у півнеба горів,
віщуючи холод чи спеку. І хмара, мов крига, горнула пітьму
за обрій зі сходу поволі,
проймала тривога пустелю німу,
будила горби білочолі. Та нам, погорільцям, нема куди йти.
Нема де шукати пристання;
під снігом безслідно зникали хати
і гускло холодне смеркання. Хіба спалахне одинока звізда
і шлях нам покаже промінням
додому, додому, до того гнізда,
де листя гніздиться осіннє...