Павло Мовчан - При світлі сумління. У талій воді – відбиток
По узбіччі шляху — води
каламутні та сумні;
відблиск, ніби ніж холодний,
глибоко стримить в мені. І не боляче, а глухо
вигинається метал;
щоб зламать його, я рухавсь,
теплим подихом хитав... Та не витягнуть заскалки,
що крижиною в мені,
щербами застряла змалку —
і дуплиться вглибині. Відчуття, немовби злочин
учинив: украв? убив?
В темних водах по обоччі
мій відбиток? Чи журби? Куте, ламане обличчя
і твердий залізний рот:
що це — ницість чи величчя?
Брак нахабства та чеснот? В скаламученій безодні
видно й ляду крижану —
ти ж бо поглядом холодним
зриш у власну глибину.