Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Надмір

Яке строкате пір’я в пташки, — зліта, зірвавши тятиву. І не соромиться ромашки метелик, впавши на траву. І спів спиваючи по краплі, дивуюся: та й щедротратні озвучені липневі дні. Бо й каркання було б достатньо давно оглухлому мені. І кожен овоч, як годинник, указує на час бджолиний, на надмір розкошів та барв. Та, мабуть, вища є причина цвітіння й буйнування трав. По цяпці ряска непомітно взеленює глуху блакить... Я неспроможен, часе літній, у межі погляду вмістить ані кульбаб, ні конюшини: пух обернувся в насінини, вже й листя стигло шелестить... П’ю пахощі по крапелині, та спраги серця не втолить... Ось виплива з глибин лілея і дивиться: а що під нею? — тремтить щось біле — не збагне... І прище коло вогняне... Сплива краса за течією... Мені б і будяка задосить, хмільного духу крапиви, коли б не знать, що срібні коси зітнуть й волосся з голови.