Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Тривалість буднів та нудьгу...

Л. ТалалаюТривалість буднів та нудьгу переживаю неремстиво... Іржу зішкрябавши із губ, всміхаюсь металево, криво, бо й цвяха прямо не забив — життя ізкособочив, тих відцуравсь, кого любив, літа мов перескочив; на цьому березі стою, де дерева безлисті, а жив потойбіч, як в раю, сумлінно і пречисто... У промені, в проміжку днів, між паузами в часі я жив, і вічність розумів, і братом був комасі... Камінчик стійкості навчав, траву ж — терпінню й мови, води набравши в рот, мовчав — життя було медовим... Хребет під дерево рівняв, простерши в небо руки. Хто мені пам’ять розірвав, хто обірвав сполуки? Бог гніву? А чи власний чин, коли волів збагнути, чому раюю я один, і ким навік забутий? Нарешті був почутий клич — і я ребра позбувся... — Хоч жил мені тепер не смич! — Найменню тісно в вусі... — Поділений, самітен знов, — стою по цей бік літа, де стала мідним дротом кров і жил не розігріти. І твердне усмішка крива, відбивши думку гнуту, і покривилися слова, аби не міг гукнути ні спогаду, ні двійника... З ребра не сотворити тебе, суття... І рве рука отвердлий рот сердито...