Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Стовпи

А що ж в минулому? Що там? Безклопітно чи можна жити? Якщо нам зраджують літа, а пам’ять, як вода несита. Навіщо прагнуть новизни? Щоб те приспати, це затерти? Раптово круто озирнись, побачиш порожнечу сперту... Але ж, але ж... і дуб звідтіль, і гори, і скупа криниця — в ній не вода ряхтить, а сіль і мед застиг солонолиций. Життя обернене й назад, і звідусюди видно нині, то — соляні стовпи стоять по позаобрійній долині... Гукнеш: — Лю-бо-ве! — порохно розсиплеться, мов хмара біла... Не клич того, що вже давно було, аби не розлетілось. Печаллю об’єднай, скріпи життям кристалики солоні... Попереду куриться пил і білі височать колони...