Павло Мовчан - Сліди на піску. Малиновий лікер і сутінь малинова...
Малиновий лікер і сутінь малинова...
І є лише «тепер» на всю світобудову.
Є ти, та є пісок, та хвиля крутогнута,
малиновий ковток — і все, усе забуто...
В легенях зберегти б той солод муки й болю,
спинить життєвий триб й не жити вже ніколи...
Бо далі, далі — нуд, а дні, як припиначки,
бо там — жаждивий ґрунт, бо там лиш жар гарячки.
Бо там... Навіщо нам в ту шпарку зазирати...
Весь солод — пополам: життя ж лише почате...
Поча... печа... прича... О чаєчко-кричайко!
Оточує нас час, неначе обичайка,
викруглюють вуста і скрик, і вінця склянки,
довкола — круглота, всередині — дуплянки...
І хлюпіт звідусіль, і слух гне хвиля круто,
виходить з тіла хміль, із горла — гострокутно...
Та ще б один ковток — хай смертю біль виходить...
Зариємо в пісок взуття своє і одяг.
Нагі ми, світе, глянь... нагі і многогрішні,
зрива всевладна длань з нас сповиття торішні...
Суровий вирок твій, та справедлива воля,
солодкий цей напій, гірким-гірка недоля:
жить в часі, а за ним лиш зберігати спогад
і про рожевий дим, і про... Але про кого?..