Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Стремління

Я так тягнусь до тебе що стогін може лише мислитись наче криничка у лузі — не зауважений ніким сам у собі й для неба ти ж — в кожній крапці зримості і слух скасовано задля стремління туди до зглиблення там де і «є» і де «нема» ой розчинитись пучками губами і втанути зомлінням в тебе навіщо зір навіщо слух та мова остання крапля розуму задля благання — гасне ти — всеприймаюча — потульно-незабута твердим у плинне схлипом ойкнуть в сутінь щоб волокном шовковим пройти і поснувати жили й не визирати із твоїх очей своїми — а через тебе бачити себе а через «ти» — єдине