Павло Мовчан - Не вигоїти рани часової. Не торопко і не тягуче...
Не торопко і не тягуче прокручується середа,
і спрага не така пекуча, не п’ється навхильці вода...
Мов перейнявся іншим часом, і спрагу іншу перейняв,
і пристрасті лихі пригасли, у поле відпустив коня...
З височини свойого тіла побачив ближчу далечінь:
десь там позаду — понеділок, а ген — день світлих воскресінь.
Ти ж посередині неначе: початки видно і кінці,
мов сам себе з двох боків бачиш: стоїш з гнуздечкою в руці.
Щось бубониш під ніс гугняво,
щось нерозбірливе верзеш
про подвиги, звитягу й славу,
про бите поле, що без меж...
А з себе глянув — ліс, яруги,
полин, рілля, стерня, скирти...
Квадратний обрій, а не круглий,
і душу рвеш об ті кути...