Прихиляється небо, аби бачити птахів летючих,
очищаються води, щоб ми бачили нашу минучість.
Опадають листки, щоб про плинність ще раз нагадати.
І туманиться зір, і золотяться всі наші втрати.
Забагато щедрот: сліпнуть очі, згорають легені,
і від солоду рот на дупло вигорає щоденно:
невтоленним єси ти, життя солоденне,
переповнивсь стільник — мед аж скрапує з клена.
Навіть важко ступнуть, щоб не скоїти шкоди:
під підошвами — ртуть, дзеркала — а не води,
перла, лали, агати — ой які ж пребагаті!
Відшкодуються збитки — ще буде розплата...
Скарбівничий — скупар: не додасть, а відніме,
забере крові жар, та ще й голос відніме.
А зостанешся ти, як старчук, при ціпкові...
в жилах — сіль замість крові...
Будь же щедрим, дивак, і уклад не порушуй,
розквитаєшся й ти — маєш душу...