Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Над лугом птах диму маха...

Над лугом птах диму маха, перебарвлює трави, ширяє над ними, холоне над нами. Посизілі коні, як сльози, стоять в оболоні, плавкими медами з’єдалися наші долоні... Чого нам ще треба для певності в щасті? — летять поза небом напасті крапчасті, і олово в кулі само по собі завершилось — ми ж міцно тримаєм в губах горошини... Еге ж. Нам є що мовчати. Золочені сурми стоять непочаті, і жахів кілечка нанизані виснуть, як сушка, а крик погасить на губах зуміє подушка. Які ж ми такі, аж ніякі, сіроми: ніхто нам нічого, ми також — нікому... Кохаємось, схвалюєм світ кожним кроком і словом своїм приростаєм до... поки? Підошви вогніють, у ноги впиваються цвяхи — ні диму, ні пір’я від птаха, а трави дзвінка павутина скосила, — видмухуй із губ горошину щосили! Чи ж хто на твій біль озоветься зокола, коли олов’яне відлуння уколе? Птах диму, наповнивши очі, схолоне, і віск потече, потече по долонях...