Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Ницість

Врешті розжився і маєш всього подостатку: неміч, залисину, латку на тілі на згадку, жменю гвіздків і одну неприбиту мостину, вісім кутків, щоб замкнути пташину. Впертий годинник ще крутить свої коліщата, хриплу мостину крок ще печата, — значить, багатий — маєш всього подостатку: затишок, житло і самоту для початку... Невідворотний дух вороття одночасно, хвиля супротна хвилю зринаючу гасить, а біля ніг стільки збивається піни, що упірнеш і спливеш неодмінно. Мов на гончарному крузі, крушаться зрушені стіни! Щит твій, затула, двері рипучі, двобічні стали прозорими — в них хтось ввіткнув два мечі обосічні... Леле! То стрілки з годинника грають на сонці, — висмич їх швидше і отвір зроби у душі-оболонці.