Реалізується прощання,
і зосереджується біль
до спазматичного мовчання
у серцевині, у тобі...
Роз’ятрюю, як рану, губи,
добувши звуки з глибини,
мов згустки крові: лю-ба, лю-ба...
Вкінці спочатку озирнись...
Не озираєшся... Поволі...
тебе... дорога... віддаля...
Світло без тіні... Зойк без болю...
тікає... із-під ніг земля...