Хто, любове, ну хто тобі сниться?
Снився я... та давно перестав...
В ніч дивлюсь, як в забуту криницю:
глухота, чорнота, чорнота... Хоч би зірка у лобі горіла
чи жаринка світилась в устах, —
темна пам’ять, вцямрована тілом,
не схитнеться — мовчить чорнота... І не кличу слухняну уяву,
що мовчить, як гавкуче щеня.
Тінь виходить з кутка семиглава
і замерзле вікно розчиня... Увірвавсь разом з клубами пари
білий сніг, білий сніг, білий сніг...
Ти ж сміялась, вмостившись на хмарі,
уві сні, уві сні, уві сні...