Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - На перевозі

Води окравок металевий вночі, мов бляхи шмат, дзвенів... Тремтіння зірок вересневих передавалось і мені... І мерзнув я — голчаний холод вганявсь під нігті, кров студив, мов літа й не було ніколи, а холод панував завжди... Час уповільнювавсь у жилах, і випрямлялися думки. Уже дванадцяту пробило — заворушилися гвіздки... Я перевозу ждав безглуздо Чи переходу з ночі... в ніч... З свого ніщо в якесь нікуди, щоб тільки вирватися пріч... Але ж гвіздки — в ступнях, в долонях... Дзвенів бляшаний шмат води і рвався голос: — Гей, Хароне! Подай свій перевіз сюди! Ой, порятуй пропащу душу, у теплий вирій відпусти! Бо я свого хреста не зрушу...— Вздовж течії — хрести, хрести... І в кожного — глибокий корінь, а на раменах — рушники. Я перекинув очі д’горі: тремтять настуджені зірки... І я гукнув: — Агов, Хароне! Тут — царство тіней, там — живих. Час загускає, кров холоне... В нікуди ти везеш не тих.