Душа твоя не коло мене —
в безбарвних снах тебе нема...
Безбарвніє й трава зелена,
день, мов сторінка та німа,
де проти сонця букви зблякли,
але й уяви теж забракло,
щоб з жовтизни тебе гукнуть...
І голосу останні краплі
спромігся мовчки проковтнуть...
По шию — холод, ні, він в роті,
що навіть важко продихнуть,
і світло на найвищій ноті
зривається у каламуть.
Але ж і там, де серцю воля,
де місця розуму нема,
то виникають латки поля,
то цямри вікон, то пітьма...