Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Вересневий вальс

Усупереч усьому був вересень тривалим: куницями снував і яблука котив... Хоч на кілку кашкет вже теліпавсь зів’яло і, репнувши, кавун сміявся золотим. Мене ти вже не ждеш... Я й сам не жду нікого... То промайнеш в юрмі, то виринеш зі сну, на обрії зійшлись в одну — прямі дороги, а я собі обрав криву і затісну... Торкаюся тебе то поглядом, то слухом, та куряви крило сухі стручки мете... І жовтий вихор мчить мені навстіч щодуху, лиш порох осіда на листя золоте... Кого він доганя? Із-під коліс яких він? І піднятий він ким, розтертий був коли? Я руки розгорнув — спіймав в обійми вихор: у вальсі закружляв, що голову хмелив... —Тра-рай-ра-ра, — мій вересню святковий! Танцюю — на зубах пісок скрипить, скрипить... Кружля мене, ще й як! — цей вихор безголовий, у поли загорнув — не хоче відпустить, кашкет мій на кілку, сорочка повна вітру, куниці витікають струмками з рукавів... Розпорошилась ти. Лиш спогад цьоголітній уяву кружеляв і в танець вихор вів. Давно її нема, але ж і ти примарний... Сорочка кружеля, хитається кашкет... Далеко торохтить порожній віз базарний, він котиться назад, а вихор мчить вперед.