Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - І мерхли хмарини, наповнені світлом...

І мерхли хмарини, напоєні світлом, міняли химери подоби свої... І ніч прибувала — швидка, непомітна, вона закрадалась, мов злодій в гаї. Усі кольори викрадала здовкола, і ширила очі, і вузила світ; я знав, що цих хмар не побачу ніколи, бо стануть дощами, перейдуть у лід. І визначить меж я не міг поміж ніччю та днем, у якому я жив дотепер. Туман каламутив прозоре заріччя, і промінь останній на хмарі померх... Роздвоювавсь розум. І зір розчахнувся. В проміжку вечірнім снувався туман. За світлом останній, захекавшись, гнався, шмагав по обличчю набряклий бур’ян... У тіло впивався стоусто п’явкастий, тонкий, довгошиїй, чіплястий реп’ях, і хлюпала сутінь у груди хвилясто, мов крила важкі розпанахував птах. Спинився і слухав тривалу погоню, що довго ще йшла у моєму єстві. І стукало болісно серце в долоні, немов забивали два цвяхи криві.