Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Звільни від гніву серце, не гнівись...

Звільни від гніву серце, не гнівись, пам’ятозлоб’я викресли з сторінки. Веселими очима подивись, як шибку коле вечорова зірка. Що прикрощі гризотливі — пусте... А чого варті радощі минущі? Поглянь, крізь шибку лезо золоте пронозиться, аби твій час розлущить. Що там дозріло, зав’язавшись в плід? Калини бубка? Ягода тернова? Чи й тільки був облудний пустоцвіт, що висмоктав всю міць з твоєї крові? Бо зло коріння глибоко пуска: в свідомості розкущується, в жилах; і костяніє держално в руках, коли на брата гнів зриває вила.— Звідкіль в тобі ця Каїнова лють? Звідкіль в мені ганебна ця покора; коли мене зненацька в спину б’ють, дивлюся я на зірку в скло прозоре... Та погляд твій б’є в груди, наче ріг, бо він крізь отвір в моїм тілі бачить те, чого я добачити не зміг: краплину зірки з променем гарячим.