Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Жертовник

Жертовний камінь на узвишші, хоч прохолов, та смертно дише... скрізь хилитається полин і гіркоту свою колише у жилах скручених стеблин. Сюди весною, мов на свято, приводили коня на страту, а згодом — і людей на згин зганяли гуртом, як тварин. І побивав тут Каїн брата, і батька різав рідний син, безлюдно скрізь — не видно ката лише хитається полин... ... Сумні літа... глуха дорога, і уявити неспромога, як домагались ласки в Бога... У небі кілька крапелин кривавиться, як засторога. А крок ступнеш — і в босі ноги занозиться вогонь тернин... Бог подобрішав? Чи уява твоя збідніла і кривавих не може тризнищ пригадать? Але прислухавсь: — Слава! Слава! — в землі? — за обрієм? — кричать... Запалась, може, в землю віра кривава? Вигуки допіру знов пролунали: — На офіру! — Незримі голоси кричать... Слухняно плентаюсь на згірок під лезо пломеню? меча? Знімає маску камінь сірий: в його очах — печаль, печаль... На ньому голосила мати — сіль злизував я потім з щік. Обличчям схожий він на брата, Тарас на ньому відпечатавсь карбами — тридцять третій рік... Жертовний камінь жорнуватий — з-під нього кров тече чи сік?