Poem Library Вірші - Стихи Профіль - Профиль Логін - Логин Реєстрація - Регистрация

Павло Мовчан - Шляхи, не нами вибрані

О жебрацькі шляхи — на узбіччях солома золотими скарбами утоптана в твань... Від’їжджаємо ми — нас вивозять із дому на далеку Сибір без ридань. Ну чого ж ви спинилися, верби страпаті, а ганчір’я чому не махає з тинів? Хочуть нас перейнять лиш могили хрещаті, лиш кричать криниці: — Зупині-і-іть! Зупиніть переселення душ та народів, перевезення праху та слів, переміщення Заходу й Сходу, переміну обох полюсів! Зупиніть катафалків обози! Розірвіть, розпряміть ободи! Кам’яніють невитеклі сльози, сонце гасне в степу назавжди... І мелькоче душа, наче шпиця в заболоченім колесі дня, і не може ніяк зупиниться: все когось доганя, доганя...