Не змірять відстані ні шепотом, ні криком;
лиш нині є, вчорашнього нема...
Кричав, кричав, неначе двері смикав:
ніч безвідлунна, темрява німа... І видихав у целофан повітря —
перетинки напружені тріщать,
та від минулого лише поля магнітні
зосталися, що скривлюють життя. Вони гнуть дійсність, викривляють волю
і кроки вигинають та думки,
і скріплена душа в магнітнім полі
гне погляди залізні та гвіздки... Присутність ваша в кольорі червонім,
у реп’яхах, у штріпках кропиви,
в смиренності державної колони,
у чергах безкінечних та кривих. Присутність ваша — лихоманка в тілі,
яку не згасить власний кровострум...
Обличчя, ніби маска, скрейдяніле
відтворює розпачливість стару:вона заціпеніла, безголоса,
мов витислось повітря із легень,
ніби пітьма судомиться ще й досі
і не розслабив м’язи новий день.