Він сам непрохано з’явився
і окулярами забликав,
смішок обценьками світився,
точився голос під’язикий:
— Ну согрішив? Ха-ха-ха-ха...
Хто ж є на світі без гріха? —
Сміх проривався що не слово.
— Та... спи... ха-ха-ха... мухолове! —
І я збудивсь — рвав кашель груди,
здавалося, що звідусюди
валує всеїдучий дим...
Вдихав... і задихався ним...
І, вже знеможений, поглянув
в нічне напружене вікно:
—Ти хідником йдеш з тим болваном, —
сюжет банальний, як в кіно...
Ти щось співаєш — він не слуха...
Він теревенить — ти мовчиш...
Я ж чую! Боже, вирви вуха... —
Він: — Ти не... не перекричиш... —
Куди мені? Я захлинувся...
Була подушка, мов наждак...
Крізь простір я тебе торкнувся
й почув: — Було воно не так...—
Але ж було!! Яке безглуздя —
і я заплакав, мов хлопчак...
Ніч... Поверхи сліпі... Безлюддя...
Назустріч він несе п’ятак...