Листок підсвічує листка
скляним крапластим литим світлом...
Яка торкає їх рука?
Хто дмухає на них сирітно? Незримий дух з тамтого боку
листату ряску продува...
Холодить протягом неспокій,
коли зужиті вже слова
спливають з глибини потоку,
щоб свідчить — пам’ять ще жива... Наприклад, «голод» — і незгасне
скресне обличчя жінки враз,
що, кажуть, з’їла діток власних
у той братеролюбний час... Воно мене лякає й досі
звичайністю очей і кіс...
... Ця жінка дітям хліба просить...
А мати мимрить щось під ніс
і хреститься: «Свят, свят з тобою», —
і закрива нас пеленою,
щоб ми не бачили її...
—Прісні листки... давлюсь травою...
Десь забарились гостії...
О як же нудко... дайте солі...
А ваші дітки, хоч їх ї... —
Ми ж в материнському подолі
залишилися, мов вустюки... І видно руку кощувату,
що тремко тягнеться до нас,
мукичку в неї сипле мати —
пороша біла піднялась... Побачив янголів крізь неї
чи душі діточок дрібних,
тих з’їдених та убієнних,
яких побачити не встиг... Вони довкола кружеляли
тієї жінки, наче рій,
і розверзалися провали
над людоїдкою вгорі... І протягом пекло холодним,
і гострий вітер скальп стинав,
і липовий листок безодню
розкриту протягом латав...